Історія Чернівців

Маленький Париж, - саме так називають Чернівці здавна.

Не можна не погодитись із таким порівнянням, адже дух багатьох країн та часів так вдало поєднався у цьому місті. В жодному Парижі, Львові чи Санкт-Петрбурзі не було такої історії, як у місті над Прутом. Міста, як і люди - кожне з них має свій неповторний стиль та шарм, навіяний століттями.

Отже, запрошуємо Вас на невеличку екскурсію у часі по маленьких Чернівцях.

«Твердинею на Пруті» здавна назвали люди поселення-фортецю, що виникла на лівому березі річки на самому кордоні Галицького князівства у XIIст. Згодом поселення перекинулося на горбастий правий берег. Тут і з'явилися перші будівлі міста. Місто виникло не пізніше 1408 р., оскільки саме під цією датою воно згадується у одній з грамот молдавського господаря Олександра Доброго.

Поселення, звісно, виникло значно раніше на пагорбі над Прутом.

З 1457 року, після адміністративної реформи місто стає центром волості.

Потім Чернівці декілька разів були зруйновані, перебували під гнітом Османської імперії, входили до складу Австро-Угорської, і згодом до складу Румунії.

Коли герцог Карл фон Енценберг у 1778 році став головою військової адміністрації, місто почало розквітати. Він запросив сюди багато купців, ремісників та промисловців - вони допомогли розвитку торгівлі та виробництва. А з 1786 року й дотепер влітку тут проводиться Петрівський ярмарок.

З середини 19 століття до початку 20 було збудовано багато архітектурних пам'ятників, що принесли славу Чернівцям: ратуша (1848);

приміщення поштамту (1855); Вірменська церква (1875); Єврейська синагога (1877);

драматичний театр (1905);

палац правосуддя (1906) та приміщення залізничного вокзалу (1908). Сьогодні, потрапивши сюди, у квартали давньої забудови, погоджуєшся з дуже поширеною думкою, що мабуть, кожна із старовинних вулиць міста гідна бути експозицією під відкритим небом. Справді, в його архітектурному суто слов'янському  портреті можна, однак, легко знайти і риси візантійської будівельної культури, і готику... Струмлять мальовничі вулиці від центральної площі на високу гору, яка панує над Прутом.

Відомим є і приміщення головного корпусу Чернівецького Національного Університету імені Юрія Федьковича - витвір мистецтва відомого чеського архітектора Йозефа Главки -  колишня резиденція буковинських митрополитів.

1864 р. почалося будівництво комплексу митрополичої резиденції. Покрівля палаців, що хитромудро викладена з кольорової цегли, своїм малюнком нагадує буковинські народні килими. Зали оздоблені мармуром, різьбленим деревом, фресками, виконаними руками місцевих умільців.

У березні 1864-го року Чернівці стають самоврядним містом, тоді були обрані перші члени міської ради. А першим бургомістром став Яків фон Петрович, який обіймав свою посаду до 1866 року.

При другому автономному бургомістрі Антоні Кохановському місто за правом можна було назвати «містом європейського типу». В той час зростає ділова активність, розвивається виробництво та торгівля, Чернівці стають міжнародним транспортним центром. Також у цей період була відкрита продовольча біржа, облаштовано  водогін та каналізаційна система, починає роботу перша електростанція, збудовано ряд визначних архітектурних споруд, а визначним етапом культурного розвитку стало спорудження міського театру.

На захід від Центральної площі  міста на початку XX ст. було побудувано приміщення для міського театру. Його фасад прикрасили скульптурами героїв грецької міфології, встановили бюсти Гете, Шиллера, Бетховена, Шуберта, Моцарта. Нині тут працює Державний музично-драматичний театр ім. О.Ю. Кобилянської. Пам'ятник «гірській орлиці», як називали видатну письменницю, стоїть перед тетром на площі. А на вулиці Шевченка зберігся її будинок, в якому бували Леся Українка, О.Маковей, В.Стефаник, перша жінка-художниця на Буковині Августа  Кохановська та інші діячі культури. Меморіальний музей О.Кобилянської відкрито у будинку по вул. Дмитрова. Вона пішла з життя у березні 1942 р., коли земля її рідна стогнала під гнітом фашизму. Та залишилися жити пророчі слова-заклик письменниці: «Здобутого щастя не віддамо нікому».

До складу України Чернівці увійшли у червні 1940 року, коли вся північна Буковина була анексована у Румунії Радянським Союзом.

Сучасні Чернівці своєю архітектурою наочно  ілюструють усю 600-річну історію. А корінні чернівчани й досі намагаються зберегти дружні відносини із усіма народами, які жили та живуть тут. Інтернаціональність,  за словами істориків, панувала у столиці Буковини завжди.